Досить цікаво, коли навколо якогось проєкту починається справжній рух і чати летять, скріни з плюсами сиплються, люди пишуть «дякую FOGO, ти мене врятував» ну просто завжди є отака тиха група людей, які просто стоять збоку. Не ставлять. Не входять. Просто дивляться. І от ця їхня позиція і вона створює дуже дивну тінь. І якщо чесно, я іноді впізнаю себе саме в цій тихій групі.
Спочатку все нормально. Гортаєш стрічку, бачиш черговий «+47% за тиждень», думаєш «ну круто ж хлопцям». А потім щось всередині починає свербіти. Не сильно. Просто маленьке «а чому я не…?». І з кожним наступним скріном це «чому я не» стає голосніше.
Більшість людей не зізнається навіть собі, але відчуття дуже знайоме що ніби ти пропустив щось важливе. Таке відчуття ніби всі вже в поїзді, а ти стоїш на пероні і махаєш рукою. І найпаскудніше в цьому випадку є те, що ніхто тебе не виганяє з перону. Ти немовби якось сам себе там тримаєш. І сам же себе за це гризеш.
А потім потроху починає змінюватись спілкування. Ті, хто «всередині», вже розмовляють якоюсь своєю мовою типу локи, бусти, APR, коли unstake, коли рестейк. А ти сидиш та мовчиш, або кидаєш скептичне «ну-ну, подивимось». Хоча насправді хочеться просто запитати дуже просте насправді «а як ви не злякались на старті?» Але не запитаєш. Тому що соромно якось.
Дуже швидко з’являється відчуття, ніби ти тепер «не в темі». Не в клубі. Не серед «своїх». І це відчуття просочується навіть у речі, які з криптою взагалі не пов’язані. Раптом ловиш себе на думці, що ти взагалі в житті часто стоїш осторонь. І починаєш сумніватись уже не в проєкті, а в собі. І я помічав, як це відчуття підкрадається непомітно, ну ніби справа в ринку, а насправді щось глибше.
Дехто з таких спостерігачів зривається і кидається в інші проєкти, ну просто щоб не відчувати себе «пізно». Інші навпаки замикаються: «все, більше ніколи в це лайно». А насправді і перші, і другі просто реагують на одну й ту саму рану і на відчуття, що життя пішло без них.
Але буває й по-іншому. Деякі люди беруть цю тінь і використовують як дзеркало для себе. Сідають і чесно питають себе.
«Чому я не зайшов? Страшно було? Не повірив? Чи просто ліниво розбиратись?»
І отут уже починається нормальна розмова з собою. Без істерик, без «я лох», без «всі багатіють, а я». Просто чесно.
Ті, хто ставить то ризикують гаманцем і нервами.
Ті, хто дивиться збоку також ризикують застрягти в цьому тихому «я міг би».
І знаєш що найцікавіше?
Немає правильної сторони.
Є тільки момент, коли ти усвідомлюєш що яку ціну ти платиш за те, щоб залишатись саме там, де ти зараз. І ця ціна не завжди в грошах, тому що іноді це просто відкладене “потім”.
А ти зараз де?
В тіні?
Вже всередині?
Чи саме зараз стоїш і думаєш собі а може, варто зробити крок? @Fogo Official #fogo $FOGO
