Dusk Network постійно повторює нам таке, «У нас приватність + повна відповідність регуляціям, ніякого компромісу». І звучить красиво. Zero-knowledge proofs, програмована конфіденційність, гібридна модель і це все для того, щоб і бізнесу було комфортно, і регулятор не стукав у двері з обшуком.В мене відчуття що про цей аспект говорять значно менше, але можливо саме він і може стати ключовим.
Але от що цікаво, коли все приховане за криптографією, відповідальність кудись зсувається. І ніхто точно не знає — куди саме.
У звичайному публічному блокчейні все просто. Транзакція видна всім. Хтось щось накрутив — видно, хто, коли і скільки. А тут? Дані є, але їх бачать тільки ті, кому дозволено. І якщо щось пішло не так — хто винен?
Розробники Dusk скажуть: «Ми ж зробили систему так, щоб вона була compliant. Ми не даємо тотальної анонімності, ми даємо контрольовану приватність. Якщо хтось щось незаконне зробив — це не наша провина, це провина користувача».
Користувач у відповідь: «Але ж я не можу перевірити, що там насправді відбувається! Ви самі приховали все, як мені знати, чи не шахрайство це?»
Регулятор зітхає: «Ми б перевірили, але ви ж самі сказали, що для перевірки потрібен спеціальний ключ. То давайте ключ, або як?»
І ось цей момент, коли всі дивляться один на одного і ніхто не хоче першим брати провину.
Особливо смішно стає, коли йдеться про токенізовані активи чи якісь серйозні інвестиції. Уявіть собі так що, інституційний інвестор заходить на платформу, бачить «private & compliant», вкладає мільйони. Потім щось ламається, гроші зникають або виявляється, що емітент маніпулював цифрами. Хто винен?Не факт що кінцеві користувачі хочуть саме таку реалізацію навіть якщо вона з технічної точки зору є правильна.
користувач, бо «сам обрав ризиковану платформу»
платформа, бо «недостатньо контролю за емітентами»
емітент, бо «нахабно збрехав»
регулятор, бо «дозволив таку модель без чітких правил перевірки»
У реальності зазвичай винним оголошують останнього в ланцюжку — тобто користувача. Бо він «сам натиснув кнопку». Але ж кнопка була в системі, яку хтось спеціально зробив такою, щоб багато чого не було видно.
І отут виникає головне питання: чи можна взагалі будувати серйозні фінанси на принципі «я тобі не покажу, але обіцяю, що все чесно»? І якщо можна — то хто і коли несе відповідальність, коли обіцянка виявиться порожньою?
Dusk, безумовно, одна з найрозумніших спроб поєднати приватність і регуляторний комфорт. Але навіть вони не можуть скасувати цей неприємний зсув відповідальності. Просто ховають його за гарними термінами: «контекстуальна відповідальність», «вибіркова прозорість», «compliance by design».
А на практиці виходить все так, якщо все добре то ми хвалимо технологію. Якщо все погано тоді починаємо шукати, на кого б повісити все це. Загалом ідея дуже сильна я вважаю, ну а чи спрацює вона на практиці то покаже лише час.
І найчастіше це той, хто натиснув «Accept».
