Знаєте, коли починаєш розбирати Dusk Network, спочатку здається, що це черговий «приватний + регуляторний» блокчейн, який обіцяє всім усе й одразу. А потім копаєш глибше — і розумієш: тут усе набагато простіше, жорсткіше і, чесно кажучи, реалістичніше, ніж у більшості проєктів.
Dusk — це не про мем-коїни, не про швидкий х10 і не про «децентралізацію заради децентралізації». Це інструмент для серйозних грошей: токенізація цінних паперів, приватні угоди, автоматизація фінансових процесів — але так, щоб регулятор не прийшов і не закрив усе за тиждень.
Токен DUSK — це не просто «газ», як у багатьох мережах. Він тут одночасно і паливо, і застава, і спосіб заробити, і спосіб втратити.
Хто платить і за що платить (справжній розклад)
Найголовніші платники — це звичайні користувачі.
Хочеш перевести токенізовані акції, облігації чи зробити приватну угоду? Платиш газ.
Хочеш скористатися якимось крутим смарт-контрактом від фонду чи компанії? Знову платиш.
Іноді ще й сервісний збір зверху — бо хтось же мав написати цей контракт, підтримувати zero-knowledge докази, інтеграції тощо.
Далі йдуть власники контрактів (розробники dApps, фонди, емітенти).
Вони можуть робити два варіанти:
а) нехай юзери самі платять газ — тоді менше людей прийде
б) субсидувати газ повністю або частково — тоді юзерів буде більше, але самі вони платять з власної кишені
Багато хто обирає другий варіант. І це логічно: краще заплатити за залучення клієнтів, ніж сидіти з нульовою активністю.
Стейкери (ті, хто запускає ноди і блокує мінімум 1000 DUSK) — вони теж фактично «платять», бо заморожують свої токени.
Ризикують слешингом (хоч і м’яким), ризикують тим, що мережа може не злетіти, і їхні токени просто лежатимуть мертвим вантажем кілька років.
Але зате вони отримують найбільший шматок пирога на ранніх етапах: високі емісії, гарний ROI.
Потім, коли мережа росте, винагороди падають, а газові збори починають грати більшу роль. Класична PoS-історія.
І нарешті фонд розвитку — він тихо забирає собі 10% від кожної блоку.
Це не багато, але стабільно. І це теж частина моделі: хтось має фінансувати розробку, маркетинг, гранти, юридичний захист тощо.
Як усе тримається разом (і чому це не казка)
Емісія DUSK іде за досить жорстким графіком: перші роки — багато, потім halved кожні 4 роки, і десь до 2050–2060 року вона практично зійде нанівець.
Тобто рано чи пізно мережа має перейти на чисті транзакційні збори. Інакше стейкери просто підуть.
Це означає одну просту річ: якщо на Dusk не буде реальної активності (токенізація, DeFi з цінними паперами, приватні пули, інституційні угоди) — економіка дуже швидко почне кульгати.
З іншого боку, якщо активність буде — то модель виглядає доволі стійкою. Бо:
користувачі платять за реальну цінність (приватність + compliance)
розробники можуть заробляти на сервісних зборах, а не на продажу токенів
стейкери отримують винагороду за безпеку, причому з часом все більше від реальної роботи мережі, а не від інфляції
Підсумок без прикрас
Dusk — це не про швидкі гроші.
Це про довгу, нудну, але потенційно прибуткову гру для тих, хто вірить, що токенізація реальних активів колись стане великою темою. І хто готовий чекати, вкладати час, гроші і ризикувати.
Якщо тобі потрібен хайп, швидкий памп і твіттер-армія — це точно не сюди.
А якщо ти думаєш на 5–10 років вперед і вважаєш, що регуляторний блокчейн для фінансів — це майбутнє… то тут принаймні є шанс, що економіка не розвалиться на півдорозі.
Отак воно і працює. Без казок, але й без зайвого цинізму. Просто бізнес-модель, яка намагається вижити в реальному світі.
