У нас тепер таке життя що все, що ти сказав, написав, сфотографував чи лайкнув то воно не зникає. Воно лежить десь у хмарі, чекає свого часу. І цей час майже завжди приходить. Я вважаю що на перший погляд нічого особливого, але це оманливе відчуття.
Я називаю це для себе WALRUS тому тепер ми всі живемо під ретроспективним наглядом. І найстрашніше не те, що хтось стежить за тобою прямо зараз. Найстрашніше те що через 5, 10, 15 років хтось може відкрити твій твіт/пост/сторі з 2017-го і сказати, подивись «О, а він/вона таке писав/ла! І як ми взагалі з такою людиною ще спілкуємося?»
Колись люди могли помилятися і забувати про це. Помилка з часом розчинялася, як дим. Зараз помилка не розчиняється. Вона лежить у високій роздільній здатності і чекає, коли її хтось знайде.
Тому судити стали набагато жорсткіше.
Тому що можна.
Тому що є докази.
І тому що суспільство зараз дуже швидко змінює правила в не те, що вчора було нормальним жартом, сьогодні вже привід для публічної страти.
Cancel culture то це лише верхівка айсберга. Під нею лежить страх. Постійний, тихий, але дуже сильний страх, що твоє минуле колись повернеться і скаже тобі: «Ти не маєш права змінюватися. Ти назавжди той, ким був у 22 роки».
Люди вже зараз пишуть коротше, обережніше, нудніше. Багато хто просто перестав писати взагалі. Бо легше промовчати, ніж потім пояснювати, чому ти тоді так думав. Я тут не хочу заглиблюватись, бо це вже окрема розмова.
А найсумніше те що ми вже потроху втрачаємо здатність прощати, або просто не звертати уваги на якусь дрібненьку образу.
Не тільки інших а й себе теж.
Бо якщо помилка зафіксована назавжди, то й ти сам ніби зафіксований у тій помилці. Як муха в бурштині.
Я не проти того, щоб люди відповідали за погані вчинки.
Я проти того, щоб ми перестали вірити, що людина може змінитися.
Бо якщо ми перестанемо в це вірити — то навіщо тоді взагалі старатися?
Минуле має бути вчителем, а не вічним прокурором.
Але поки що в нас виходить скоріше друге.
І я не знаю, як це виправити.
Може, треба навчитися видаляти старі речі без відчуття провини.
Може, треба домовитися, що 10-річний твіт — це не вирок на все життя.
Може, просто згадувати частіше, що всі ми колись були дурнішими, ніж зараз.
Бо інакше вийде так, що жити стане страшно.
Не тому, що ти робиш щось погане зараз.
А тому, що ти колись міг зробити щось погане тоді.
І це вже зовсім інший вид в’язниці. Як на мне це той випадок, коли варто просто спостерігати.@Walrus 🦭/acc #walrus $WAL
