Технології змінюються, а людська жадібність і бажання вірити в казку залишаються незмінними протягом століть.
Задовго до появи інтернету, ще наприкінці XVI століття і особливо в бурхливому XIX столітті, заможні європейці почали отримувати дивні, написані від руки листи. Це була справжня епідемія, що охопила Англію, Францію, а згодом і Америку.
Сценарій був завжди приблизно однаковий, але виконаний з драматизмом, гідним романів Дюма. Лист надходив нібито від багатого аристократа, генерала або банкіра, який був несправедливо ув'язнений у похмурому замку в Іспанії (пізніше локація змінилася на Італію, і афера стала відома як «Fortullino»).
У листі «іспанський в'язень» благав про допомогу. Він писав, що сховав незліченні скарби (золото, діаманти, цінні папери), але не може до них дістатися з в'язниці. Йому потрібна була лише одна річ: довірена особа на волі, яка допоможе йому вийти або хоча б вивезти скарб.
Психологічний гачок був подвійним. По-перше, жадібність: за допомогу «в'язень» обіцяв третину, а то й половину свого багатства. По-друге, романтика і марнославство. Часто в листі згадувалося, що разом із в'язнем страждає його юна прекрасна донька. Автор натякав, що його рятівник міг би стати чудовим чоловіком для неї, об'єднавши таким чином капітали і серця. Жертва почувалася героєм пригодницького роману.
Схема працювала як годинник. Жертва відповідала на лист. У відповідь приходили інструкції: треба терміново надіслати гроші, щоб підкупити охоронця, який передасть ключ від скрині зі скарбами. Жертва надсилала гроші. Потім приходив наступний лист: охоронець вимагає більше. Потім: треба оплатити мито на кордоні. Потім: донька захворіла, потрібні ліки. Потім: виникли проблеми з адвокатом.
Це була класична схема «авансового платежу». Шахраї «доїли» жертву місяцями, а іноді й роками. Люди продовжували платити, бо вже вклали занадто багато грошей і не могли зізнатися собі, що їх обдурили —психологи називають це «пасткою незворотних витрат».
Насправді ж листи писали не в замках, а в тісних кімнатах десь у Барселоні, Мадриді чи Неаполі цілі банди дрібних шахраїв. Вони купували списки заможних людей і розсилали тисячі листів, знаючи, що хоча б один відсоток адресатів клюне на наживку. Ця афера була настільки успішною, що проіснувала майже 400 років, плавно перейшовши з епохи гусячого пера в епоху електронної пошти і "нігерійських листів".
