«Сьогодні за вікном не просто сніг — це тиша, що намагається втамувати біль. Коли світ навколо здригається від луни війни, так важко дозволити собі думати про світло... про мирні дні, що здаються тепер казкою з минулого життя. Ми всі стали самотніми островами, що пливуть у морі власного болю, кожен у своєму човні, кожен під своїм небом.
Та саме в цьому заціпенінні, коли думка шукає тихих берегів, ми раптом відчуваємо: життя не зупинилось. Воно просто змінило форму. Тепер наша надія — не в голосних словах, а в ледь помітних фракталах кохання, у теплі, яке ми бережемо одне для одного попри холодний блиск блокчейнів та застиглі графіки долі.
— жити, понад усе. Будувати свій храм там, де інші бачать лише руїни. І нехай цей сонет стане ковтком того самого червоного вина, що зігріває душу в найтемнішу ніч, нагадуючи: Ми тримаємось за світло...»
Фрактали кохання
Схилились графіки... мов віти дивних трав.
Монетні розсипи — як шлях зірок в блокчейні.
А за вікном... сніжинок біла зграя,
В гонитві цифр — вогонь свій не втрачає.
Там, у світах, де квітнуть диво-квіти...
Де кожен той фрактал — кохання знак,
Ми вчимося... простою надією жити,
Розсіюючи сум і нічний мрак.
Нехай навколо — холод і роздори...
Ми збудуєм власний, світлий храм,
Де почуття долають всі затори.
Бо в цифрах, що летять, неначе спалах,
Кохання — це єдина вірна міра...
Що зігріває нас у цих фіналах.
