Ситуація в Ірані швидко виходить за межі «внутрішніх протестів».
➥ Дональд Трамп жорстко попередив Тегеран:
«Якщо іранські військові почнуть стріляти в беззбройних людей — ми завдамо по них потужного удару».
Це не дипломатія. Це пряма погроза — публічна і показова.
➥ Паралельно Трамп викладає відео з масових протестів у Мешхеді — другому за величиною місті країни — і прозоро натякає, що режим може не втриматись.
➥ Протести вже по всьому Ірану. Починалося з банальної економіки:
ріал летить вниз, інфляція душить.
Але дуже швидко це переросло у політику:
люди відкрито виступають проти зовнішньої політики, воєнних авантюр і ядерної програми.
➥ У великих містах — зіткнення.
Інтернет по країні відключений повністю.
За даними правозахисників — 34–45 загиблих, серед них діти.
Затриманих уже понад 2200, і ця цифра точно не фінальна.
➥ Відповідь Тегерана — максимально жорстка.
Верховний лідер Хаменеї публічно відповів Трампу:
«Трамп має зосередитися на управлінні власною країною».
І додав, що Іран «не поступиться перед вандалізмом» і «не терпітиме агентів, підтримуваних іноземцями».
➥ Далі — ще гірше.
МЗС Ірану звинувачує США у підбурюванні до насильства і тероризму.
Судова влада оголошує політику нульової поблажливості.
Армія прямо говорить про превентивні дії у відповідь на погрози з Вашингтона.
Ми бачимо класичний сценарій:
внутрішня нестабільність;
зовнішній тиск;
обмін ультиматумами;
відключення інтернету;
мілітарна риторика з обох боків.
Саме з таких точок історично і починалися великі конфлікти.
Поки що — інформаційна фаза.
Але коли лідери переходять на мову сили публічно, назад відкочуються рідко.