Мабуть ви пам’ятаєте той час, коли всі боялися щось пропустити? FOMO, таке модне словечко було тоді. Здавалося, якщо ти не в тему, не вписуєшсь в тусовку, і не зайшов першим на нову платформу то ти вже щось неправильно зробив. Тому що всі вважають що треба бігти, хапати, встигати, поки не охололо.
А тепер придивіться трішки уважніше до людей навколо. Чи так це працює зараз?
Мені здається можливо в чомусь і помиляюсь, якщо так то поправте мене, але вважаю що з’явився новий тип. Він досить обережний. Який принципово не лізе в перші ряди, і навіть в такий момент коли весь інтернет вибухає. Інколи здається мені, що всі вже всередині, а він один стоїть десь на узбіччі й просто спостерігає за всім.
І недумайте таке що це лінь і якась відстороненість. Насправді так виглядає свідома стратегія.
Є навіть термін такий прикольний досить FOGO. Fear of Going Out. Тільки мова тут йде не про те, чи варто нам виходити з дому (хоча після локдаунів це теж актуально). Скоріше про інше говориться, страх влізти в чергову якусь авантюру, яка через місяць розвалиться.
Незнаю що й сказати, але вже скільки можна наступати на ті самі граблі?
Ми навчилися чекати. Ну і скажу вам, в цьому є щось досить круте. Пам’ятаєте, як усі рвали жили, аби першими зареєструватися в Clubhouse? А де він зараз? А скільки було галасу навколо NFT, поки пузир не лопнув? Отож.
Тому нова генерація користувачів вирішила що я краще посиджу в кущах, подивлюся, чим це все закінчиться. Подивлюсь якщо через півроку проєкт ще живий, і якщо там справді є щось вартісне, а не просто хайп то тоді, може, й зайду.
Одним словом відбувається як з новим серіалом. Можна, звісно, впертися дивитися пілотну серію в день релізу, щоб потім обговорювати з друзями. А можна почекати хоча б пару тижнів, подивитися рейтинги, почитати відгуки тих, хто не побоявся бути "першим". Багато знаю знайомих, що дивились тих серіалів потім закривають після третьої серії, так і не давши всього сюжету?
Мені здається, справа криється тут ще й у втомі. Ми так втомилися від інформаційного шуму, від постійного "встигни, поки не пізно", від маніпуляцій дедлайнами, що виробили імунітет. Коли бачиш черговий "обмежений час" або "тільки для перших 100", десь у голові клацає: "Ага, знову розводять. Почекаю".
Психологи кажуть, і вони не жартують з нами, що FOMO живилося бажанням бути своїм у зграї. Мовляв, якщо ти не з нами то ти проти нас, аутсайдер. Але досвід мені показав зворотній процес, зграя часто біжить не туди. І краще побути трохи самому, ніж потім вибиратися з багнюки разом з усіма.
Звісно, якщо довести цю стратегію до абсурду, можна взагалі перестати будь-куди виходити і в щось вірити. Така поведінка вважаю що теж не дуже ок. Але золота середина, мені здається, саме в цьому "відкладеному" підході.
Відчуття якесь дивне і навіть не страх, ну така собі філософія мабуть "Я повірю в тебе не тоді, коли про тебе кричать, а коли крик вщухне і стане видно, що під ним справді є щось тверде".
Колись круто було бути першим. Сьогодні круто щоб не облажатися з вибором. Бо ресурсів таких як ментальних, і часових ну на все не напасешся.
Тому якщо ви зараз читаєте це і думаєте собі "Блін, а я теж так роблю, коли всі навколо біжать щось робити, а я стою і чекаю" то значить, з вами все в нормі. Ви просто дуже добре навчилися на своїх помилках.
Відкладена віра точно не зрада спільноті. Скоріше просто повага до свого часу і нервів. Іноді скажу вам що краще зайти через рік до чогось справжнього, ніж одразу вскочити в щось блискуче, але порожнє.@Fogo Official #fogo $FOGO
