Найбільш вражаюче в цій історії — не масштаб заяв і навіть не рівень абсурду. Найцікавіше те, що суб’єкт щиро вірить у власну концепцію.
Без іронії. Перед нами — феноменологічно цілісна, внутрішньо завершена картина світу, де фантазія не просто доповнює реальність, а замінює її.
Можна було б сміливо вручити премію за ретроспективно-проспективну концептуальність — здатність одночасно апелювати до міфологізованого минулого й героїчно врегульовувати конфлікти, які ще навіть не встигли народитися. Своєрідна теорія превентивності: спочатку уявити війну, потім у ній перемогти — і вже постфактум оголосити людству, що його врятували.
Механізм давно знайомий. Один апелює до напівлегендарних хронік і перемог над печенігами, інший іде ще далі — він створює в теперішньому часі одразу вісім війн, блискуче їх виграє і, головне, робить це настільки ювелірно, що ніхто нічого не помічає. Ні втрат, ні турбот, ні наслідків. Абсолютна чистота експерименту. Війни — були. Страждання — ні. Геній управління реальністю.
Це вже не політика, а психологія всемогутності. Класичний нарцисичний конструкт: я знаю краще, що вам загрожує; я вже вас врятував; залишилось лише, щоб ви це визнали. А якщо не визнаєте — от тоді, вибачте, доведеться створити реальну катастрофу, щоб ви зрозуміли, наскільки я був необхідний.
У цій логіці світ виглядає як невдячний пацієнт. Йому надали послугу — масштабну, історичну, майже божественну, — а він ще й сумнівається. Обурення тут щире: як ви смієте не приймати мою жертовність? І тоді з’являється загроза: якщо не цінуєте профілактичне спасіння — отримаєте лікування в повному обсязі.
З психологічної точки зору це вже не про раціональне мислення, а про міфологічну свідомість, де особа ототожнює себе з функцією бога-регулятора. Він не реагує на події — він їх породжує. Не помиляється — лише випереджає. Не несе відповідальності — бо діє нібито в інтересах усіх.
Іронія в тому, що такі конструкції завжди потребують підтвердження ззовні. Реальність має підлаштуватися. Люди — погодитися. А якщо ні, тоді їх «довчать». Бо в цій системі координат будь-який опір — це доказ того, що світ ще недостатньо врятований.
Так виглядає не сила, а параноїдальна крихкість, замаскована під всемогутність. І що довше триває ігнор, тим гучнішими стають спроби довести власну незамінність.
Бо найстрашніше для такого типу свідомості — не війна.
Найстрашніше — коли без нього обходяться.
$0G $HOME $BNB #Tar_Agustin #Psy_Trade